ФК Дніпро заснований у 1918 році на заводі імені Петровського. Спочатку носив назву «Брянський робітничий індустріальний технікум» і взяв участь у першості міста Катеринослав, де змагалася з такими колективами: «Оріон», «Алькор», «Штандарт» та «Задніпров’я». Матчі проходили на невеликому спортивному майданчику «Сокіл» на перехресті проспекту Пушкіна і Кооперативної вулиці (нині вулиця Юрія Савченка).
Історія ФК Дніпро від заснування
Після початку громадянської війни команда була відновлена в рамках фабрично-заводського училища при заводі. Вже 9 травня 1925 року провела товариський матч проти московської «Трьохгорки», в якому поступилася з рахунком 1:2. У тому ж році «Петровець» здобув кілька важливих перемог і повернувся до участі в першості міста.
В середині 1927 «Петровець» здобув перемогу у весняній першості міста. Однак осінь того ж року принесла поразки, і він опинився в тіні більш сильних колективів.
1936 рік став важливим етапом у історії футболу СРСР, адже було започатковано першість серед клубних збірних. Заводська «Сталь» стала учасником другого чемпіонату СРСР, де здобула друге місце серед шести. Проте в наступні роки результати поступово погіршувалися. Зокрема, у 1939 році «Сталь» посіла 15-те місце в групі «Б», що надовго вибило її з боротьби за високі здобутки.
Після Другої світової війни відновила свою участь у чемпіонатах СРСР, а в 1948 році зробила суттєвий крок вперед, посівши друге місце у групі «А» української зони. Проте, незважаючи на досягнуті успіхи, не змогла потрапити у вищу лігу, поступившись у фінальних матчах.
У 1949 році змінила свою назву на «Металург», але це не принесло великих змін в результатах. У подальші роки часто виступала в аматорських змаганнях, і лише в 1954 досягла півфіналу Кубка СРСР. Після цього черговий спад в результатах призвів до занепаду колективу в середині 1950-х років.
Наприкінці 1961 була передана Південному машинобудівному заводу і отримала нову назву — «Дніпро». Після кількох років стабільних виступів у середині турнірної таблиці, в 1968 році зайняв третє місце в українській зоні, а вже в 1970 році був включений до першої ліги чемпіонату СРСР.
У 1971 році отримав путівку до вищої ліги, де дебютував з відмінним результатом, фінішувавши на шостому місці. Подальші роки принесли колективу значні досягнення, зокрема участь у півфіналах Кубка СРСР у 1976 і 1982 роках.
Період 1980-х років став «золотим» для «Дніпра». Тренерський склад ФК Дніпро: Володимир Ємець і Геннадій Жиздик вивів спілку у чемпіонство в 1983, а згодом клуб неодноразово посідав призові місця в чемпіонаті. У 1989 році виграла Кубок СРСР і Кубок сезону, демонструючи стабільність і високу якість гри.
Після здобуття незалежності України команда продовжувала успішно виступати в національних змаганнях, займаючи високі сходинки. Вже в першому чемпіонаті незалежної країни зайняла друге місце, а в наступні роки двічі ставала бронзовим призером і ще двічі виходила до фіналу Кубка України, де поступалася «Шахтарю». У 2000-2001 роках знову здобула бронзові медалі, підтвердивши свою стабільність на високому рівні.
Легенди українського футболу, які грали за ФК Дніпро
У 1983 році на фоні застійних часів, коли після смерті Леоніда Брєжнєва країна опинилася під керівництвом важко хворого Юрія Андропова, в українському футболі відбувся справжній переворот. У цей час Валерій Лобановський залишив «Динамо» Київ і поїхав до Москви з місією вивести збірну на чемпіонат Європи 1984 року. Паралельно на заводі «Південмаш» у Дніпропетровську тривала розробка міжконтинентальних балістичних ракет «Сатана», а клуб «Дніпро» знову ставив перед собою завдання перевершити власні досягнення. І хоча в 1982 році дніпряни фінішували лише дев’ятими, мало хто міг припустити, що вже наприкінці 1983 року саме ця команда здобуде чемпіонське звання і назавжди увійде в історію радянського футболу.
З цього моменту «Дніпро» став лідером вітчизняного футболу, а його вплив поширився далеко за межі СРСР. У колективі виявилося багато яскравих особистостей, які стали її символами:
- Олег Протасов. Його вміння забивати голи стали основною перевагою. Вищий зріст і чудова фізична підготовка дозволяли йому бути надзвичайно пластичним і мобільним на полі. У Протасова була присутня справжня «футбольна порода», він був готовий забивати у будь-якому стилі – головою, ногою, з дальньої дистанції чи після сольного проходу. Протасов підвищив рівень гри, надавши команді елітарність, і став важливою фігурою у футбольній історії країни. В 1985 році він увійшов до списку кандидатів на звання кращого футболіста Європи, зайнявши сьоме місце в опитуванні французького журналу «Франс Футбол».
- Геннадій Литовченко. Його ігрова мобільність і здатність робити точні розрізні передачі робили його незамінним у центрі поля. Литовченко був справжнім лідером, і з 1983 року став капітаном. Саме завдяки його зусиллям клуб здобув чемпіонське звання 1983. Литовченко був володарем неймовірного удару правою ногою, яким він часто здобував перемогу для своїх вболівальників. У 1984 році був визнаний найкращим футболістом СРСР, а за кар’єру провів понад 180 матчів і забив 36 голів.
- Володимир Лютий – ще одна незабутня особистість в історії. Його кар’єра в команді розпочалася у 1980 році, коли колектив тільки-но почав боротися за місце у вищій лізі. Лютий став лауреатом усіх можливих нагород радянських часів, і його вплив у 1983 і 1988 роках був величезним. Він забив по 9 голів у чемпіонських сезонах, а його багатофункціональність дозволяла успішно діяти на вістрі атаки і в півзахисті. Лютий став справжнім лідером, коли після від’їзду Протасова і Литовченка узяв на себе роль головного гравця.
Ці відомі футболісти, які грали за Дніпро стали основою великого успіху на футбольній арені. Їхні досягнення виявилися не лише національним, а й міжнародним здобутком.
Досягнення ФК Дніпро
Тридцять дев’ять років тому, у 1985 році, футбольний клуб «Дніпро» з Дніпропетровська здобув історичну перемогу, ставши чемпіоном Радянського Союзу. Цей тріумф став піком успіху, бо на початку сезону спілка навіть не ставила перед собою завдання виграти титул, а лише сподівалася на потрапляння до шістки кращих в СРСР.
Перед стартом чемпіонату вболівальники мріяли про те, щоб їхня команда повторила досягнення 1972 року, коли «Дніпро» під керівництвом Валерія Лобановського увійшов до першої шістки. Та вже на старті сезону спортивний загін почав показувати неочікувано сильні результати. Одним із ключових моментів був виїзний матч проти мінського «Динамо», яке на той час було чинним чемпіоном. Перемога 2:1 стала важливим сигналом для дніпрян: вони могли досягнути будь-яких вершин.
Після першого кола дніпряни зайняли 5-е місце, і тренерський штаб переглянув цілі — тепер потрібно було боротися за медалі. Мрії про титул ще не були серйозними, однак, після кількох важливих перемог, зокрема над «Кутаїсі», стало зрозуміло, що спілка здатна на більше. Зокрема, в останньому матчі сезону в Кутаїсі, за хвилину до фінального свистка, Погорєлов забив гол, який вивів «Дніпро» вперед — 3:2. Додатково у ворота гостей було призначено пенальті, але Краківський відбив удар, і ця перемога стала вирішальною у гонці за чемпіонство.
Ключовий матч сезону відбувся в останньому турі проти московського «Спартака» в Дніпропетровську. Вигравши цей поєдинок, клуб не лише здобув титул чемпіона, а й показав силу духу, яка супроводжувала команду протягом усього сезону. Місто святкувало, адже вперше в історії було здобуто чемпіонство.
У тому матчі Дніпро домінував з перших хвилин. На 16-й хвилині Ділай відібрав м’яч на центрі поля і передав його Протасову, який, незважаючи на двох захисників, зробив точний пас на Тарана, і той відкрив рахунок — 1:0. Згодом Таран знову відзначився, збільшивши перевагу до 2:0. Попри те, що «Спартак» зробив кілька небезпечних атак і скоротив рахунок, дніпряни продовжували тиск, і після чергової блискучої комбінації Таран завершив свій хет-трик, забивши третій гол.
Відзначимо, що цей сезон був важливим не лише через здобуття титулу, але й через зростання. Від перемоги над «Динамо» до тріумфу в чемпіонаті, «Дніпро» показав, як важлива єдність і рішучість в досягненні великих цілей. Цей чемпіонський титул став результатом колективної праці і стратегії тренера Юрія Малафєєва, який зміг налаштувати на перемогу в складних умовах.
Світ футболу знає й інші найкращі моменти в історії ФК Дніпро, але цей сезон 1985 року увійшов в історію як один із найбільш пам’ятних. Чимало вболівальників і досі згадують той момент, коли їхній клуб піднявся на вершину радянського футболу, і цей титул став символом надії, праці і стійкості.
Що сталося з футбольним клубом Дніпро?
Футбольний клуб «Дніпро» припинив своє існування в 2019 році, однак юридична особа – ТОВ ФК «Дніпро» – все ще існує. На даний момент в його складі працюють лише чотири людини: генеральний директор, головний бухгалтер, юрист і програміст. Про це розповів колишній керівник Андрій Стеценко, зазначивши, що справи були завершені ще сім років тому, коли клуб був виключений з усіх футбольних організацій. Спочатку «Дніпро» був понижений до Першої ліги, потім – до Другої ліги, а згодом і до аматорів. Це і стало кінцем історії «Дніпра». Однак, як юридична особа, він існує і зберігає свою структуру.
Стеценко повідомив, що питання стосовно загального боргу не турбують його вже давно. У момент закриття товариства його борг складав близько 50 мільйонів євро, однак з часом термін давності багатьох вимог від футболістів і тренерів минув, тому сума боргу могла зменшитись. Водночас він зазначив, що актуальними цифрами ніхто не цікавиться.
Стосовно того, чому продовжує існувати юридична особа, Стеценко не має чіткої відповіді. Він зазначив, що команда не отримувала вказівок від основного акціонера щодо закриття, і тому вони просто функціонують, здаючи звіти до податкової інспекції і виконуючи мінімальні зобов’язання. Він зазначив, що іноді йому вдається знайти ресурси для виплати зарплати, хоча це скоріше виняток, ніж правило.
Щодо роботи самого клубу, Стеценко розповів, що відповідав не за всі стратегічні питання. Зокрема, важливі фінансові рішення: трансфери і зарплати гравців, погоджувалися з Ігорем Коломойським. Стеценко підкреслив, що за трансфери, зокрема за покупку Жуліано за 12 мільйонів євро, він не міг приймати рішення без узгодження з власником.
Також Стеценко поділився досвідом роботи з тренерами, зокрема з Хуанде Рамосом. Він визнав, що взаємодія з іноземними тренерами була складною через різницю менталітетів, але водночас відзначив, що період роботи Рамоса став одним з найуспішніших у історії, незважаючи на певні труднощі з трансферами.
Що стосується відносин з Рамосом, було багато непорозумінь, але при ньому команда досягла значних результатів, зокрема, зайняла друге місце в чемпіонаті і потрапила до кваліфікації Ліги Чемпіонів.
Стеценко торкнувся питання можливого відродження, заявивши, що після війни і фінансових проблем це питання залишається відкритим, але наразі ніхто не займається відновленням «Дніпра» в його попередньому вигляді.
Більше актуальної інформації про спорт на Дніпропетровщині читайте на нашому порталі.
