Геннадій Литовченко – це відомий український футболіст, який прославився у 80-90-х роках минулого століття у різноманітних клубах і збірних. На даний момент він працює тренером і відомий своїми надто емоційними реакціями на невдачі.
Геннадій Литовченко – біографія
Майбутній спортсмен народився у 1963 році у місті Дніпродзержинськ на Дніпропетровщині. Сім’я була проста – батьки працювали на заводі. Мати, Віра Михайлівна пригадувала, що син з дитинства грав у футбол і був дуже наполегливим. Він ніколи не розлучався з м’ячем. Коли хлопчик лише навчився ходити він уже грав у дитячий кольоровий м’ячик і ніколи не випускав іграшку з рук. На всіх фотографіях маленький Вова був з м’ячем.
Старші хлопці і батьки помітили як вміло Вова порається з м’ячем і відвели його у спортивну школу. Перший тренер хлопця Іван Єрохін, який навчав футболіста з 1-го по 6-й класи поставив йому фірмовий удар.
Цікаво, що у дворі Володя грав у футбол старими волейбольними м’ячами на шнурівках, які хлопцю віддавав тренер з волейболу, що жив з ним у одному будинку. В радянський час, щоб списати старі м’ячі і отримати нові, тренери повинні були показати, що інвентар став зовсім непридатним. Тому Володя з друзями «добивали» волейбольні м’ячі, а потім повертали сусіду.
У 13 років хлопчика запросили у відому футбольну школу «Дніпро-75». Хлопчика на змаганнях від ЖЕКу помітив найвідоміший дитячий спортивний тренер Дніпропетровська Ігор Леонтійович Вітрогонов. Щоб мати можливість там вчитися, Вова щодня прокидався о 5-й ранку і їздив з рідного міста в Дніпропетровськ. Саме в цій школі у хлопчика відкрився справжній талант, там він познайомився зі своїм майбутнім колегою Олегом Протасовим. Дует Литовченко-Протасов був найбільш ефективним і відомим серед українських вболівальників.
Футбольна кар’єра
Геннадій Литовченко і Дніпро нерозривно пов’язані, адже свою кар’єру він розпочав саме тут. В 1980 році через невелику конкуренцію його на певний час відправили назад в Дніпродзержинськ. І хлопець два матчі грав за місцевий «Металург» у Другій союзній Лізі. Але, коли «Дніпро» під керівництвом Віктора Лукашенка знову повернувся у Вищі лігу, то Володимира знову забрали у Дніпропетровськ. В основному складі «Дніпра» хлопець дебютував у 1981 році. Свій перший гол Литовченко забив у ворота «Кубані». Також він одночасно з цим виступав у складі юнацької збірної СРСР.
У 1983 році разом з командою хлопець став чемпіоном країни. У вирішальному матчі з його подачі було забито 2 голи. У 1984 за версією щотижневика «Футбол-Хокей» був визнаним кращим футболістом країни. У 1987 році завоював срібні медалі чемпіонату.
Чотири роки Володимир був капітаном «Дніпра». Він став ним у 21 рік. Тоді капітана обирали шляхом голосування гравців. Литовченко казав, що був цьому дуже здивований і не міг зрозуміти, чому за нього проголосували. Володимир пригадує, що його слухались старші гравці, він нерідко їх вигороджував перед тренером і вирішував складні ситуації. Наприклад, ходив до тренера і просив не знімати премії, при цьому обіцяючи, що наступний матч виграють. Це працювало і гравці намагалися не порушувати дисципліну.
В той момент Олег Протасов і Володимир Литовченко складали найкращий тандем у футбольних командах. Вони грали разом з юнацьких літ разом, навчилися розуміти один одного без слів. Литовченко каже, що у них не було фірмової заготовки. Все відбувалось спонтанно. Олег лише робив перший рух, а Литовченко вже розумів, коли потрібно віддати м’яч. Володимир каже, що інколи достатньо було погляду.
Геннадій Литовченко і «Динамо» (Київ) – це теж історія, яка відіграла важливе місце у кар’єрі. У 1988 році Володимир Литовченко і Олег Протасов перейшли у «Динамо». Вони вважали, що вже переросли рівень «Дніпра», тому вирішили зробити ще один крок у кар’єрі. До речі, тоді перед хлопцями поставили ультиматум – або «Динамо» або армія. Володимира Литовченка запрошував особисто Валерій Лобановський. У команді були серйозні навантаження, але футболісти були з ними добре знайомі. Хлопці по 300 днів в році сиділи на базі. Але Лобановський казав, зо вони собі не належать, а належать державі.
Протягом 3-х сезонів Литовченко був у основному складі «Динамо» і часто забивав голи. Разом з командою став творцем «золотого дубля». У 1990 році став чемпіоном СРСР і власником кубка СРСР. На думку газети «Голос України» був визнаний кращим футболістом УСРР.
У 1990 році за протекцією Олега Блохіна поїхав до команди «Олімпіакос». Успішно грав там протягом 3-х років. Команду покинув разом з Протасовим і Савічевим, маючи заборгованість по зарплаті.
Влітку 1993 року повернуся в Україну. Пішов грати за клуб 2-ї ліги «Бориспіль». У 1994 році поїхав до Австрії, де грав у команді «Адміра ваккер». Але не зміг допрацювати контракт через давні травми. Лікувався, відпочивав у Греції, де познайомився з тренером клубу «АЕЛ». Відіграв 7 ігор і повернувся додому.
У 1995-96 роках на прохання Леоніда Буряка грав за одеський «Чорноморець». Після 1996 року завершив кар’єру гравця.
Найкращі моменти Геннадія Литовченка
Футболіст має чимало досягнень. Як гравець команди «Дніпро» став чемпіоном СРСР, срібним і бронзовим призером Чемпіонату СРСР у 80-х. Також власник Кубка Федерації футболу СРСР. Як гравець «Динамо» став чемпіоном СРСР у 90-му році, срібний і бронзовий призер Чемпіонату СРСР, власник кубка СРСР у 1990 році.
У команді «Олімпіакос» став срібним і бронзовим призером чемпіонату Греції, власник Кубка Греції у 1992 році.
Геннадій Литовченко збірна СРСР – це теж окрема історія. Адже за збірну він зіграв 57 матчів і забив при цьому 14 голів. За олімпійську збірну СРСР зіграв 2 матчі.
Одним з найкращих Володимир Литовченко вважає Євро-88, де збірна дійшла до фіналу і мала шанси на перемогу. Найбільш відома гра – півфінал проти Італії, де Литовченко забив один із двох голів. Після того як у 1990 році Лобановський пішов, Володимир припинив грати за збірну СРСР.
За збірну України грав 4 матчі.
У 1984 році став кращим футболістом України. У 80-х часто входив у 33-ри найкращі футболісти сезону. Нагороджений орденом «за заслуги» 3-го ступеня і 2-го ступеня.
Геннадій Литовченко – тренерська кар’єра
З 1996 року є тренером. Спочатку 2 роки допомагав Володимиру Безсонову в ЦСКА (Київ). А з 1998 по 2000- допомагав Олегу Тарану в «Кривбасі». З 2000 по 2001 роки був головним тренером «Кривбасу». Потім дуже захворів і півтора року лікувався в Києві.
Пізніше працював у київському «Динамо». Працював з дітьми, проводив тренування.
В липні 2003 року почав працювати головним тренером «Металурга».
На початку 2005 року пішов у харківський «Арсенал». Під керівництвом Литовченка клуб пробився у вищий український дивізіон.
Головний тренер «Динамо-2» у Києві з 2006 року. У 2010 році був у складі тренерського штабу збірної України. З 2013 по 2017 роки працював помічником головного тренера у російських клубах.
В останні роки працює тренером у футбольному клубі «Полісся» з Житомира.
Особисте життя Геннадія Литовченка
Володимир Литовченко одружений. З дружиною побралися у 80-х роках. Дружина Ольга була гімнасткою. Але після заміжжя покинула кар’єру. Старша дочка Вікторія Литовченко професійно займалася тенісом, була срібним призером України. Через травму спини достроково завершила кар’єру. Молодша дочка Анастасія народилася у 1991 році, професійно займається тенісом.
Володимир віруючий і намагається своїх підопічних привчати до віри. Має орден за заслуги перед церквою.
Володимир Литовченко – відомий футболіст і тренер, яким точно може пишатися не лише місто Дніпро, а й вся Україна.
Більше актуальної інформації про спорт на Дніпропетровщині читайте на нашому порталі.
